Разделы:

vyroby

Люди

Буковинський майстер розповів, як зробити з дерева справжній витвір мистецтва

249

15:36, 9 Май 2016

Майстер по дереву Олексій Янковський після 12-річної перерви повернувся до роботи з живим матеріалом121_120

Напевно, нічого не приносить стільки втіхи, як робота з деревом. У руках умілої людини воно оживає, наповнюється змістом та розкриває цілком свій характер. Однак для цього потрібно вкласти свою душу. Саме так вважає майстер по дереву із Берегомета на Вижниччині Олексій Янковський. Фактично все життя чоловіка пов`язано з деревом. Певно, край, багатий на ліси, заклав у гени любов до нього. Та останні 12 років, через певні причини, доводилося працювати лише з «мертвими» матеріалами. Звісно, так довго тривати не могло, і вже як кілька місяців пан Олексій знову відновив давню практику роботи з живим деревом.

— Донедавна виготовляв меблі на замовлення з ламінованого ДСП, — каже О. Янковський. – Підходив до всього індивідуально, самотужки розробляв проект. Та так тривати довго не могло. Син виріс, ми на ноги стали. Тому я повернувся до того, що мені подобається. Я цим живу. Люди вже почули, що повернувся до роботи, і почали робити замовлення. Зараз є багато ідей. Хоча за всі роки собі нічого ніколи не робив. Зараз, щоправда, дружина просить сервант зробити (авт. — сміється).

Кожному предметові інтер`єру – своє дерево

Пан Олексій відновив практику виготовлення виробів із дерева повсякденного призначення, але меншого, ніж раніше, розміру. Жартома каже, здоров`я уже не дозволяє. Виготовляє журнальні столики, різні столові набори, трюмо, дзеркальні рами, оскільки вироби більшого розміру надто трудомісткі. Зараз працює над дзеркальним набором, у народі – трюмо. Всі складові вирізьблені вручну. Майстер самотужки розробляє ескізи, орнаменти, тому жодна із вироблених будь-коли речей не повторюється. Кожному замовнику намагається вигадати щось нове, унікальне.

— Такий у мене характер, я не можу одну річ дублювати, — розповідає О. Янковський. — Та це і набридало б. Тому намагаюся якісь елементи вкласти інші, щось у ході роботи змінюю. Виготовляю речі з бука, переважно, і липи. Ось трюмо майструю з липи. А на журнальні столи, і загалом побутові речі, потрібні тільки тверді породи деревини. Дзеркало можна і з липи, вільхи. Адже цими речами не так часто користуються. Кухонні набори, столи, краще виготовляти з твердих порід – дуба, бука. Хоча з цим деревом важче працювати. Наприклад, дуб твердий і крихкий, він не піддається обробці, важко виводити пелюстки. Хоча є різні технології. Залежить також від дуба. Гарні вироби виходять з лісосадильного дуба. Мені колись привозили з Хотина його на кухні. Ось з ним було приємно працювати – він ішов до рук, не робота, а задоволення. Втім, напевно можна сказати, що з деревом варто поводитися, як з жінкою

Перший у сім`ї почав малювати

Пензля та олівця до рук пан Олексій взяв змалечку, відколи усвідомив, що може щось робити. Розповідає, що у сім`ї їх було п`ятеро, мати працювала у дві зміни, тому поки чекав на неї, малював.

— Мене ніхто ні до чого не змушував, це виходило все спонтанно. Бувало, я засідав, забувався, а мати ззаду підходила і потиличника давала (авт. — сміється). Я жив цим, вникав у роботи. Бувало, і на уроках відволікався. Ось моя дружина дивується – нас у сім`ї п`ятеро, і всі різні, реалізувалися у різних галузях. Але з деревом працюю лише я. Певно, це ще змалечку передалося. Ми тримали гусей, дерли пір`я і робили подушки. Я малював мамі квіти і ми вишивали, гаклювали наволочки. Тому я вмію трохи і вишивати, і гаклювати, і на машинці швейній строчити. Тобто змалечку був привчений до такої роботи. Можливо, це і відклалося десь. Хоча вже тоді мені подобалося малювати, хоча був класі у 5-6. Так ми і виживали. Мене тягнуло до дерева.

Змалку О. Янковського мати привчала до роботи, тому нині він уміє потроху і вишивати, і гаключати, і строчити на машинці.

Каже, інколи може серед ночі прокинутися і накинути ескізи на папері. Бо інколи доводилося по кілька разів перемальовувати, а бувало, що картинка готова з`являлася перед очима, ніби осяяння. Тому треба було якнайшвидше накидати ескіз, хоч композицію, аби не забути її. Байдуже коли – вдень чи серед ночі.

Та навчитися правильно малювати тоді було ніде – доводилося робити все самому.

— Якось зустрів одного чоловіка, який побачив мої малюнки, і запропонував відправити кілька робіт у Москву. Я відіслав в університет прикладного мистецтва малюнки, це був початок 1980-х, — розповідає майстер. — Мені тоді вислали трішки літератури, методички. Тоді я ознайомився з перспективою, адже вона є лінійна, повітряна. Почав потроху осмислювати все, по краплинці збирати знання. Відправляв роботи і три роки. Серед них були і акварелі, і олією написані, і графіка, одне слово – всього потроху. Шкода, що до сьогодні збереглася лише одна графіка.

Однак навчатися пан Олексій так і не пішов. Каже, пізно було вже – на той час у чоловіка була вже сім`я та двоє діток. Та і у період перебудови не до навчання було.

За Горбачова був клондайк для художників

За свої роки чоловіку довелося працювати на різних роботах. Спочатку у меблевому цеху. Але неспокійна душа просто не дозволила там довго пропрацювати. Потім був художником на заводі ДСП, малював агітаційні плакати. Згодом працював у сувенірному. А при Горбачові розвивався сучасний культпобут, і для оформлювачів, як каже сам майстер, настав справжній клондайк.

— Ми тоді оформляли і будинок тваринників, і механізаторів, одне слово – всі приміщення. Тоді почав непогано заробляти, і ми вирішили будуватися. Адже жити не мали де – тулилися в одній кімнатці гуртожитка. Дуже багато почерпнув навиків, зустрічався з цікавими людьми, світогляд яких збігався з моїм, — ділиться спогадами чоловік. — Всі події якось тяглися клубком. Мене побачили, почали просити щось зробити. Але такого зречення, як буває у митців, не було. Це зараз уже, певно, вік дається взнаки, та й хочеться робити щось для душі. А раніше працював там, де крутилися гроші. Адже тоді по-іншому бути не могло, потрібно було міцно стати на ноги. Це вже зараз все спокійно. Донечка на Франківщині, теж займається з чоловіком виготовленням меблів, а син біля нас, також любить різьбити – він змалку зі мною у майстерні. Головне, аби я придумав, а він все виконає – дуже технічний.

Вісім років працювали на Крим

Частину життя О. Янковський присвятив роботі з деревом. Виготовляв і кухні, і ліжка з цілого масиву дерева, і різні предмети інтер`єру. Майстра помітили навіть у Криму.

— Ми вісім років  — кінець 1990-х – початок 2000-х років, працювали на Крим, люди робили замовлення. Бувало, приїжджав чоловік за ескізами, бо люди хотіли виробів із дерева, вони цінували ручну роботу. Ми дуже багато робили всього. І вітрини, що сервантами називають у народі, і комоди, і все з деревини. Їздили також по всій Західній Україні, — зазначає О. Янковський.

Приїжджали до майстра навіть бельгійці, але то були комерсанти. Приїхали з перекладачем, камерою відзняли кілька робіт. Але хотіли, аби чоловік 20 столів у місяць виготовляв. Звісно, на це погодитися він не міг не міг. Робив замовлення і ведучий – киянин Петро Мага, малював пан Олексій альтанку Зіброву.

— Він на той час гарно зі мною розрахувався. Я малював всю ніч, ще аквареллю розмалював. Він мені дав тоді 100 гривень – на той час це були шалені гроші, — пригадує О. Янковський. – Хоча тоді на ціну і уваги ніхто не звертав, всі робили, аби вижити. Що давали, то і брали, ми не могли диктувати ціну. То нині можна торгуватися, називати свою ціну, зважаючи на складність роботи, затрачений час. Та для мене гроші – це останнє, про що варто говорити. Я не можу назвати відразу ціну, адже не знаю, що в роботу вкладу, адже процесі люблю ускладнювати роботу – дерево само просить.

«Створив власний світ, в якому і живу»

Якоїсь філософії, з якою майстер підходить до роботи, немає. Каже, просто працює. Починає працювати і бачить готову роботу, а деталі вже з часом виводить. Ані дружина, ані син зараз йому не помагають – все робить сам від А до Я.

— Раніше ми всі працювали, аби заробити копійчину на існування. А зараз це мій світ. Я заходжу в майстерню і поринаю в інший вимір. В мене грає лише інструментальна музика без слів, і я отримую від цього задоволення, — каже О. Янковський. – Завжди намагався, щоб люди не бачили, бо могли подумати, що дивак якийсь. У місті все не так сприймали. Там були перспективи, однодумці. А в селі робота, городи. Тому намагався так робити, аби ніхто не бачив цього. Як умів, так і робив.

Майстер шкодує, що у селі немає однодумців. Так, людей, котрі працюють з деревом, багато, фактично на кожному подвір`ї є невеличка майстерня. Але пан Олексій дещо відрізняється від інших. У майстерні він створив власний світ, в якому і живе. Вважає, що, може це комусь і не подобається, однак кожна робота повинна бути виконана з любов`ю, наповнена душею автора. Аби виріб і людину тішив, і згадку приємну про автора залишив. Як каже сам майстер, щоб і його згадували «незлим, тихим, словом».

 

Джерело

 

Теги:

Загрузка...

Читайте также

Загрузка...