Разделы:

Без имени-1

Люди

50 подружніх літ позаду, а любов й досі розкошує

122

14:22, 3 Март 2016

…Навіть помовчати якось захотілось, аби не злякати мить. А перед очима – знову численні фотографії з родинного свята, яким обдаровує доля далеко не кожного, бо, як кажуть, у Бога треба заслужити не просто знайти свою половинку, а зібрати у спільний кошик буття густо всіяне благодаттю плетиво золотих своїх літ. Саме так фінішував січень нинішнього року для Яника й Люсі Шафранських, чиїх 50 подружніх літ збагатили пару двома чарівними доньками, трьома найкращими у світі онуками і вже прищедрили трійко найдорожчих правнучків!Золоте весілляРозкішним перевеслом щастя обійнялися незабутні весільні миті на чорно-білих світлинах, що проклали сімейну кладочку із зими 1966: неймовірна блакить очей та чаруюча принадність волосся вродливої листоноші Люсі Андрущак із Лучинця Муровано-Куриловецького району геть запаморочили голову і вразили серце стрункого 19-річного водія, красеня Яника Шафранського із сусідніх Петриманів. Та ще й як – ні мороз, ні кучугури, ні 10-кілометровий шлях не здолали перед цим закоханого парубка, котрий із друзями та родиною прийшов пішки свататись, бо ж там угледів дорогоцінний товар у родині, та й купець, як кажуть, нівроку з себе. Тож недарма молода дружина згодом поїхала «в армію» услід за чоловіком до Казахстану – любові навпіл не розділиш! Однак звістка, що вона вже при надії, змусила повертатися у рідні краї; а відтак – і народжувати Світланку. І досі згадують в родині, що через оту трирічну службу крихітне дівчатко, побачивши раптом біля матусі незнайомця, наївно запитало: «А що це за дядя – папа?».Золоте весілля…А тепер за великим і щедрим столом, як і 50 літ тому, по-своєму вирувало весілля, у золотавому відблиску очей, у посріблених роками скронях, у невпинних жартах, з якими Іван Миколайович нізащо не розлучається, генетично збагативши ними й своїх донечок. А ще – у тремтливо-зворушливих весільних сюрпризах, котрими втішали Світлана й Антоніна: безумовно, наречений та наречена, як і годиться, вирізнялися з-поміж усіх гостей весільними квітами та віночком; увесь цьогорічний календар ряснів фотомиттєвостями із пам’ятних подій у родині; звичайнісінькі, здавалося б, подушки, раптом до сліз вразили виконаними на них фотокопіями саме з їхнього одруження; а весільний торт розкошував у квітах, вітаннях зі статуеткою молодят; а іменні чашки з портретами золотих наречених, усміхалися словами «50 років разом», міцно притискаючись одна до одної, немов закохані на побаченні, кокетливо виглядаючи «вушками» у вигляді сердечок. Направду, вони так і склалися докупи своїми характерами, як оті весільні чашки: Яник – нев’янучим напрочуд романтизмом, наполегливістю та гумором, Люся – експресивністю та умінням бути берегинею у всьому. Недарма ж кажуть, що чоловік за один кут хату тримає, а жінка – за три! Але ще одна пара струн міцно-міцно сплітала їхні долі: безмежна віра у любов та довіра один одному. І це – незважаючи на сотні-тисячі кілометрів, які подолав Іван Миколайович дорогами чи не всього Радянського Союзу. А це – теж яскрава і пам’ятна сторіночка сімейного літопису, бо досить часто люблячий батько вирушав у дорогу… у супроводі своїх кралечок-донечок! І жодні ремонти на шляху не могли цій трійці завадити бути разом! Тим часом мама Людмила Павлівна ані на мить не сумнівалася у батьківських якостях та чеснотах чоловіка.Золоте весілля…Гомоніло собі золоте весілля і ніхто навіть не сумнівався, що, як і упродовж цих 50 літ, поряд голосисто виспівуватиме Яників баян: будь-яке замовлення, кожен музичний спогад – пальці й романтична душа безпомилково підберуть і тональність, і відчуть потрібний ритм. І як би там не вимальовувала долі свої помітні стежечки-промінчики на обличчі, Шафранським вдалося зберегти Богом дароване диво бути одним-єдиним цілим, бо підживлювали свій сад любові відданістю, вірністю, добром і виключною правдивістю. Знаходили себе в улюблених справах: він – у рибалці, вона – у щирій підтримці та активній діяльності в релігійній громаді, а разом – у господарюванні на батьківському обійсті Івана Миколайовича. І куди б не йшли Новодністровськом, усюди – спогади про молодість і завзяття, з яким поріднилися з цим містом він з 1973, незмінно працюючи згодом у АТП, а вона – з 1975-го, ставши вихователем у місцевому інтернаті, що був організований при першій школі, а відтак – трудячись на пральні у дитячому садочку «Ромашка».Золоте весілляОсь і перших спільних 50 сторіночок перегорнули! А ще ж до гурту діждатись так само трійко праправнуків! Та й весільну фату на черговий ювілей весілля таки одягти!

Інна ГОНЧАР

Теги:

Загрузка...

Читайте также

Загрузка...