Разделы:

Культура

Легенди Чернівців

6095

13:10, 29 Октябрь 2015

Не залежно від віку, всі ми любимо читати та дізнаватись щось таке, де правда і фантастика тісно переплітаються і визначати їх межі тільки вам! Легенди, як жанр літератури і фольклору ніколи не перестануть існувати, адже несуть з покоління в покоління історію про події та явища та їх суть. Пропонуємо поринути у легенди рідного краю. А де правда, де казка вирішувати вам)

Рецепти гарного настрою, або чому в Чернівцях хочеться тільки посміхатись

Чернівці здавна пропонують світові свої ексклюзивні рецепти гарного настрою. Історично це склалося тоді, коли місцевий бургомістр Петро Заратумба видав наказ, в якому, зокрема, говорилося: «Усі чернівчани мають завжди перебувати в доброму гуморі і посміхатися один одному. За невиконання наказу – штраф у розмірі вартості одного коня, або двох свиней, або вісім качок. За злісні неодноразові порушення даного наказу – 30 ударів батогом публічно, на Центральній площі». Нащастя, в історії міста невідомі випадки публічного покарання городян на Центральній площі, то ж можемо зробити висновок, що рецепт виявився дієвим. Існує й інша легенда про те, якими доброзичливими та привітними є чернівчани. Легенда про каву. У старі часи, напій, який прийшов з таємничого Сходу, у наших краях суворо забороняли. Бо вважали, що кава відволікає ченців від молитви, а доброчесних громадян схиляє до непотрібних і небезпечних дискусій про політику. Але чернівчани, яким вже довелося скуштувати смачного напою, дуже без кави нудьгували. І тоді вони повстали проти кавової заборони. Через «кавовий бунт» заборону було відмінено. І це чудово, адже хто з нас може уявити ранок, ділову зустріч чи побачення без кави? 1

Будинок-корабель (Шіфа)

Жили-були в Австро-Угорщині два брати, щиро закохані в море. Один став відомим капітаном і водив кораблі по всьому світу, а другий став успішним фінансистом. Коли брати, що так і не завели сімей і не мали дітей, вийшли на пенсію, вони вирішили оселитися разом в неймовірному, вартому їх будинку.

Довго брати мандрували імперією в пошуках потрібного унікального місця — і нарешті знайшли його в Чернівцях. Невдовзі на перетині двох вулиць виріс дім-лайнер, що не належав жодному архітектурному стилю. Він і не мусив: головною для братів була форма. Висока вежа-ліхтарик, прикрашена колись вітражами — мачта. На носовій частині — голова лева, царя звірів, а ще — грифони, алегорія зіркості, такої необхідної в морі. Про водну стихію нагадують ще й дельфіни та водорості. Злам ХІХ-ХХ століть характерний любов’ю до таких «водяних знаків» (згадайте Будинок з химерами у Києві чи кам’янецький Палац Піонерів). Сухопутний лев парадоксально став наймокрішим жителем шіфи — з левячого зеву лилася у чaшу фонтанчика чиста питна вода.

Брати мешкали на другому поверсі, де на площадці над вулицею були два містки, два штурвали та два рулі. За ще одною із легенд, поруч просто знаходилась популярна корчма «Zum Goldenen Shiff» («Під золотим кораблем»), а будинок з’явився вже пізніше, в останні роки ХІХ сторіччя.2

Миколаївський кафедральний собор або П’яна церква

Є давній-давній переказ про майстрів, що будували-будували церкву та ніяк не могли завершити будівництво. Що за день вимурують, те до ранку розвалиться. Старший майстер побачив якось сон: так буде до того часу, поки будівничі не принесуть у жертву людину. Що робити, вирішили майстри так: чия жінка першою принесе обід, ту й замурують у стіну храму.

Першою обід принесла красуня-дружина старшого майстра. Він її так неначе жартома попросив стати при стіні — мовляв, зараз, зараз ми тебе замуруємо! Жарт такий. Вона підтримала гру, а її замурували по-справжньому. Почала жінка кричати, а вже було пізно. Стиснувши зуби, будували майстри аж до ночі — і завершили будову. На ранок побачили, що церква не розвалилася, а ось куполи її перекручені, неначе від болю та мук.

Миколаївський кафедральний собор
Миколаївський кафедральний собор

Заздрощі по-чернівецьки

У ХІХ столітті чернівчанин Петро Дубогризміцно позаздрив сусідові, який звів хату на піввершка вищу ніж у нього. У результаті Петро написав листа цісарю, в якому вимагав затвердити для міста певні будівельні норми. Цісар доручив розглянути пропозицію спеціалістам, ті захопилися, почали долучати до чернівецького будівництва архитекторів-митців світового рівня. Ось чому, сьогодні у місті сотні будівель побудованих у різних стилях,місто яке звуть «маленькім Віднем», та «маленьким Парижем». Та це не єдина розповідь, інша легенда розповідає – чернівчани  так заздрили будь-якому бургомістрові і членам його родини, що під час виборів до магістрату завжди голосували проти всіх. Після чого чисельні куми, свати та фіни бургомістра змушені були при невірному освітленні довгими зимовими вечорами сидіти у напівхолодних виборчих дільницях, ретельно переписуючи пір‘ями передвиборчі бюлетені.4

Як у нас говорили?

Погодьтесь, що про буковинський говір можна писати книжки. На території Буковини проживали різні народності, тому не дивно, що у повсякденні мові існує багато запозичень та не кожному зрозумілих виразів. “Агі” —  про це буковинське слово існує така легенда. Колись давно у буковинському краї жив собі один шкуродер, який часом виконував також функції ката. Ось він й мав ім’я Агі. Напевно тому, буковинське прокляття звучить «Агі на тебе!». Від «агі» переходимо й до, наприклад, скромного «но». Воно іноді використовувалось як посилення в драматичному змалюванні: «Но, це було видовище!». Професор Порубський у своїй книзі «Довкола ратуші» висвітлював мовні особливості буковинської розмови, запозичені з іноземних мов. Та вартопам’ятати, що не всі схожі за звучанням іншомовні слова, мають одинакове значення і в нашій мові. Наприклад,слово «шкраби» нічого спільного не має з коростою (Skabies), а означає старе, стоптане взуття.5

Загрузка...

Читайте также

Загрузка...