Разделы:

монреаль

Люди

Юна чернівчанка стала зіркою Канади

541

17:24, 12 Март 2016

У десятирічному віці чернівчанка Юлія Шупеня разом із батьками емігрувала до Канади.

Цьогоріч влітку буде 10 років, як чернівецька родина спершу переїхала до Монреалю, а згодом оселилася на його околиці у містечку Лонгей провінції Квебек. За цей час Юлія тричі приїжджала у гості в Чернівці, щоб свої літні канікули провести на рідній землі.юлия шупеня

– Коли минули перших два роки життя у Канаді, мене дуже сильно тягнуло побувати там, де народилася, і відчути те, що раніше відчувала, коли ходила вулицею О. Кобилянської чи гуляла у парку ім. Т. Шевченка. Хотілося навіть просто подихати буковинським повітрям, побачити друзів, рідних, знайомих. Вони всі на мене так схожі, моє відображення – розповідає Юлія.

Дівчина переконана, що вона родом із найкрасивішого міста у світі.

– Архітектура у Чернівцях казкова, а тут, на моїй другій батьківщині, вона інакша, більш проста, холодна, – уточнює чернівчанка. – Проте Канада компенсує це можливостями самореалізації, люди мають більше перспектив.

– Як вдалося побороти ностальгію?

– Довго не могла її побороти, але зрозуміла, що єдиний вихід – мріяти, ставити собі ціль і досягати її.

– І про що зараз мрієш?

– Наразі для мене важливо спробувати себе у ролі професійної танцівниці, хочу взяти участь у танцювальних конкурсах і побачити, на що здатна у цій сфері.

– З якого віку займаєшся танцями?

– Розпочала ще змалку в Україні, мене мама водила на танці. Потім уже у Канаді відвідувала ансамбль «Мрія». Там ми ставили різні постановки, виступали на українських фестивалях тощо. Згодом розпочала займатися латиноамериканськими танцями. І уже впродовж року опановую балет. Адже він дає базу. Якщо танцюєш балет, то навіть бальні і латиноамериканські танці у тебе ліпше виходять, оскільки більше розумієш логіку всіх рухів. Це так само, якщо ти знаєш грати класичні п’єси на піаніно, то потім можеш грати і звичайні популярні мелодії, які вже видаються дуже легкими. Власне, на піаніно я також граю (усміхається, – авт.).юлія шупеня

«Перші 5 років взагалі не розуміла, що зі мною трапилося»

– Складно було освоюватися в іншій країні, чи тебе без проблем прийняла у свої обійми Канада?

– Дуже важко. Діти різні. Ти перед класом щось розповідаєш, а всі з тебе сміються, бо маєш якийсь маленький акцент. Вчитель навіть ніякого зауваження нікому не робить. Йому байдуже.

Найважче – це перехід з одного середовища в інше. Тому що це все інакше. У 10 років тобі невтямки, що це таке. Перші п’ять років взагалі не розуміла, що зі мною трапилося.

«Знайшла друзів, коли знайшла себе…»

– Але ж зуміла завойувати прихильність однолітків?

– Взагалі-то, спочатку – ні. Я відрізнялася від них не тільки акцентом але й зовнішністю. Вперше почула від них, що я не гарна. Діти постійно були дуже відмінні від мене і я не могла їх зрозуміти, проте дуже старалася, щоб увійти в їхнє коло і не сидіти за партою одна.

Але пізніше знайшла друзів, коли знайшла себе. Тобто у перші роки, чесно кажучи, сама не знала, чого хотіла. Займалася всім потрошки: танцями, театром, у школі нормально вчилася. Згодом розпочала відвідувати модельну агенцію, ходила на дифіле. У 17 років багато брала уроків театру. Коли наполегливо цим займалася, це стало моїм життям і тоді з’явилися усі ті люди, з якими намагалася потоваришувати у школі. Мені стали зрозумілими помилки мого дитинства: я, якби сказати, в пошуках інших – втрачала себе… Намагалася імітувати однолітків і цим їх відштовхувала від себе, але тільки коли почала концентровуватися на своїй автентичності, самореалізації – тоді всі вони повернулися до мене.

Загалом, канадці дуже поважають тих, хто чимось займається, в кого є стимул жити, щось робити і мають досягнення. Бо й вони самі дуже впевнені у собі.шупеня

– Що тобі дала перемога у конкурсі краси і талантів «Міс Україна Монреаль 2013»?

– По-перше, більше впевненості у собі. Правду кажучи, першопочаткова ідея участі в конкурсі полягала в тому, щоб їм, колишнім п’ятикласникам, довести, що я гарна. По-друге, зрозуміла, що люблю бути на сцені, що це має бути один з моїх виборів у житті для майбутньої кар’єри. По-третє, у мене з’явилося більше знайомств, які спрямували мене у творчість.

Загалом, перемога далася нелегко. Усі конкурсантки були гарними і талановитими, це ж наші українки.

– Торік знялася у серіалі «30 життів». Сподобалося бути в ролі однієї з головних героїнь?

– Мені дуже сподобалося спробувати себе у ролі кіноактриси. Правда, дещо розчарувалася, бо замість очікуваного «легко і просто» отримала небачену раніше муштру. Жодних запізнень навіть на хвилину, а забути слова на знімальному майданчику – неприпустимо.

– Насиченим був графік зйомок?

– Так. Коли це була історія з моєю участю, то зйомки тривали по 10 годин з понеділка до п’ятниці. Це дуже виснажувало. Щоб сильно не втомлюватися, я намагалася робити суто те, що від мене вимагали, старалася більше ні на що не витрачати енергію. Потім приходила додому і засинала. Спала максимум по шість годин. Тож постійно була втомленою у період зйомок, схудла десь на 2 кілограми, під очима з’явилися синці.

– Що тобі допомагало в акторській роботі?

– Найважливіше знати: те, що ти робиш – супер. Бо можна мати великий талант, але через те, що ти собі не довіряєш, він не проявляється сповна. Тому перед зйомками собі завжди казала, що я найліпша актриса у світі (усміхається, – авт.).юля шупеня

– Коли вчила сценарій?

– Це був капець з текстами! Я не очікувала такого ритму роботи, мені катастрофічно бракувало часу на їх вивчення. Через це довелося менше виділяти часу на сон. Старалася вчити з емоціями. Зрозуміти, що моя героїня каже і чому вона це каже. Я хотіла бездоганно зіграти свою роль, почала дуже багато аналізувати персонаж, а не просто вчити текст. Це була моя перша роль і я робила все на власний розсуд. Та з’ясувалося, що треба було менше аналізувати і більше приділяти часу тексту, тому що на кожну сцену робили один або два дублі і ти не маєш права забути те, що маєш сказати. І це був стрес у цьому сенсі дуже великий. Але мені сподобався такий експеримент, він тебе вчить на все життя, він тебе змінює.

– Плануєш і далі зніматися у кіно, чи вирішила, що це не для тебе?

– Розумієте, на знімальному майданчику я побачила зворотній бік медалі. Там ти мусиш жити чиєсь життя і не просто так, граючись, а по-справжньому. Ти не тільки під час зйомок відтворюєш свою героїню, але постійно, повсюди. У ці миті творчої роботи батьки не впізнавали мене: що з тобою, Юля, ти якась не така… «Не звертайте уваги, казала їм – це я вживаюся в роль». Особливо непросто, коли тобі треба зіграти сильну емоцію. Ніколи не забуду, коли моя героїня мала пережити розлучення з чоловіком, якого кохала. Знімальна група обступила мене і всі в один голос: «Юля, згадай зараз щось дуже сумне з твого життя, ти маєш заплакати». Я почала шукати… Нічого не могло мене зачепити і … враз я повернулася в свою роль… і зрозуміла-відчула, що ТАК не хочу покидати свого коханого… Нестерпний біль на мене найшов, охопила туга. Я так плакала… Камери вже були відключені, а я не могла зупинитися ще півгодини. Це тільки після цього кадру, який вже транслювали по телебаченню, вперше передзвонила моя суперкритична тітка (яка була проти моєї кр’єри в кіно) і привітала в новому амплуа. Це було для мене важливо.юлія шупеня

Щодо мого шляху в кіно… Мені здається, я просто пережила шок від розуміння того, що ця робота означає для актора, коли він стикається з агресивною хвилею емоцій, які треба зіграти, які треба пережити. Попервах ця хвиля мене просто знесла, віддалила від кіно, але завдяки танцям я встояла, знайшла той острівок спасіння, де я просто могла продовжувати себе у творчості. Зараз хочу логічно завершити цей етап, прийнявши участь у якомусь танцювальному конкурсі, а далі – знову кіно. Відвідую кастинги, цікавлюся театральними новинами. Загалом, мрію отримати роль в якомусь бойовику, де треба рятувати світ. Повірте, я така! (Сміється, – авт.).

Віра СОКІЛ

Джерело: Від і До

Теги:

Загрузка...

Читайте также

Загрузка...