Разделы:

Интервью

Ганна Петрова

1489

12:56, 11 Август 2015

Change

Найбільш цікаві новини

Стартовий капітал: 1000 доларів

В 25 років ти відкрила перший в Україні коворкінг центр. Як прийшла ця ідея? Як ти взагалі почала думати про власний бізнес?

Я задумалася над тим, що я люблю робити найбільше, і прийшла до висновку, що мені подобається організовувати івенти, і я хочу займатися саме цим. Тому в 2009 році я відкрила СПД (суб’єкт підприємницької діяльності – ред.) і почала власний бізнес, започаткувала івент-агентство. Мені тоді був 21 рік. В основному ми організовували дні народження та благодійні заходи. Для мене оплата не мала великого значення, і за суму в 1000 гривень я із задоволенням організовувала івент.

Тобто ти повністю самостійно себе забезпечувала?

Не зовсім, мама забезпечувала їжею і проживанням, мої заробітки йшли на інші витрати.

В який момент ти піднялася на новий рівень кар’єрного росту?

Це сталося, коли я прийшла до розуміння того, що мій інтерес до подібних заходів пропадає. У мене з’явилося бажання організовувати більш серйозні і розумні івенти. І у 2010 році мені на мейл приходить закрита вакансія від всесвітньо відомої компанії Cisco. Їм потрібно було оптимізувати роботу власних підприємницьких центрів, які вони активно розвивали в Україні.  Така задача мені здалася цікавою, і я вирішила спробувати. Протягом 3-4 місяців я проходила співбесіди, і, в підсумку, стала співробітником компанії Cisco в Україні. На той момент моя попередня колега залишила 17 центрів підприємництва Cisco, які діяли при державних університетах. Але, на жаль, в державних закладах досить примарне уявлення, що таке бізнес, маркетинг і продажі. Менеджери інститутів хотіли, щоб я не просто навчала їх, а робила все за них. Я кажу: «Я не можу за вас продавати, я можу розповісти механізм роботи, допомогти вам систему побудувати, але робити це ви повинні самі». Через таку ситуацію мені довелося майже через півроку закрити 10 таких інститутів. А пізніше я закрила всі. У мене була програма, але не було підрядника, хто б це робив, і я розуміла, що це проблема на ринку. Ніде було навчитися створенню власного бізнесу. Так у мене з’явилася власна бізнес-ідея.

Ближче до реалізації. Твій проект Startup Ukraine та перший кворкінг-центр в Україні Kyivworking, який ти відкрила. Хто фінансував? Допомагав? Яким був старт?

Щодо Stаrtup Ukraine – фінансування взагалі не було. Була тисяча доларів, відкладена за час роботи до того, і бажання зробити центр для просування і підтримки підприємців, для навчання бажаючих ними стати, аби ініціативні люди спілкувалися один з одним, набували досвіду і дечому вчились. Ось і все. Перша ж конференція в нас, ще не розрекламованих, – і одразу близько 400 чоловік. Я зрозуміла, що взагалі тема підприємництва і співпраці на часі. І цікава, в першу чергу, самим бізнесменам. І тоді я вийшла на тему коворкінгу. Він став другим паралельним напрямом. Щось середнє між роботою на дому та в офісі. Певний осередок, де можуть бути люди різних професій. Спілкуючись, з часом вони так чи інакше заводять зв’язки, починають робити спільну справу.

Цей простір – це нерухомість, ремонт, обладнання… тут тисячі доларів було б замало… І взагалі реалізовану ідею ти побачила за кордоном?

Побачила модель такого бізнесу у Відні. Але не побувавши там, а риючись і аналізуючи матеріал в Google. Інтернет, безперечно, — дуже потужний інструмент сьогодні. І для пошуку, і для реалізації ідей. Але ідея в мене була – це центр для підприємців. Далі – справа техніки. Звичайно, незначний, але стартовий капітал був потрібен. Допоміг товариш, який виступив інвестором. Довгим був процес пошуку, аби все мені подобалось, і все підходило… Я робила це довго – втрачала час. На це пішло біля півроку. Зараз я навчаю людей, як зробити це за 3-4 місяці. Ми всі вдосконалюємося.

Пошук перших клієнтів. Ти була першою, тому й стартувати важче. Тобто ти створювала ринок, по суті. Як ти знаходила людей з урахуванням того, що до будь-яких інновацій у нас часто відносяться обережно?

Була одна зі стартових помилок саме в цьому. Треба було спочатку дати людям розуміння, що таке коворкінг. Я думала, що якщо я знаю – значить всі інші також знають. Потрібно було спочатку виконати велику просвітницьку роботу. Комунікації дуже важливі. За роки минулої роботи я налагодила багато зв’язків з молодими підприємцями. Думаю, зрозуміло, що комунікація – це основна якість будь-якої людини, яка думає про власну справу. Почала робити пости у Фейсбуці, просувала статті про коворкінг. Але початок був надважким. Відкрилися перед зимою. Були першими у будівлі, яку я вибрала для коворкінгу. Опалювання не було, інтернет-провайдери не хотіли підключати нас. Але повільно ком наростав, люди підключалися.

Зараз стрімко змінюється більшість ринків. У багатьох сферах. Як з твоїм напрямом?

Якщо казати про коворкінг, то я, звичайно, пишаюся, що світову модель як таку реалізувала першою в Україні. Але це швидко підхопили. Цим займається чимало людей, і це — чудово. Якщо говорити про навчання, то я зсунула неформальний пласт в Україні, тому що у 2010-му, коли починала, – взагалі нікого не було. Нікого.

Ти про системні лекції по підприємництву?

Я б сказала, що системних нема досі. Ми й зараз єдині в плані системності. Ті конкуренти, які з’являються, часто згортаються. Саме через відсутність системності. На сьогодні ми випустили 270 людей. Це за 2 роки.

Відслідковуєте їхню діяльність надалі? Багато з них створюють бізнес? Чи виходить?

От якраз зараз робитиму дослідження. Мені фізично треба обдзвонити всіх випускників. Щоб не збрехати – 100 людей працюють точно. Фішка в тому, що хтось змінює ідею, хтось вважає, що це заважко. Напирали деякі на мене. Я відповідала одразу чесно: «Хлопці – це робота 24 на 7. Це не так, що я вам малюю картинки, а ви будете сидіти і курити бамбук! Бізнесмен, який їздить на Мерсі, сидить в ресторанах, а за нього всі працюють… Це треба років 10 попотіти, вибудувати систему». Ми вчимо win-стратегії для малого та середнього бізнесу.

Як ти загалом оцінюєш стан підприємництва в Україні? З урахуванням того, що доля його нікчемна у загальному обороті країни,  і що, як ти сама кажеш, немає системного навчання.

Багато пережитків минулого. Люди у своїй більшості не готові. Вони вважають, що це легко. Купив-перепродав-збагатів. Але в мене є концепція на 10 років мінімум. Я вважала і вважаю – лише малий та середній бізнес здатні сьогодні врятувати країну. Саме врятувати. Адже обличчя у владі змінилися, але «ті ж самі на манежі» по суті. Я бачу, що через навчання можна мізки поставити людям на місце і вибудувати їхню ціннісну шкалу. Сьогодні в нас малий бізнес та середній – 12-14 відсотків ВВП. В Німеччині – 60. В Данії – 90. Ми маємо виходити на модель до 70 відсотків частки малого та середнього бізнесу.

Ганна Петрова

Ти в це віриш?

Так, але не найближчими роками. Це від 10 років і більше. Але виходу немає. Шалене зростання цін, не в останню чергу через монополію на все – на виробництво, на імпорт. Я зараз працюю над просуванням бренду «Зроблено в Україні». Людям катастрофічно не вистачає знань. Всі вважають, що бізнес – одразу надприбутки і в тисячі відсотків. Треба розуміти, що це – поступовий розвиток. Бізнес, частіше за все, треба починати з 1-2, ну 5 тисяч доларів. Якщо обладнання особливе потрібне – інша річ. Тут 200-300-400 може знадобитись. Але я починала з 1000, якщо не враховувати коворкінг, адже це окремий бізнес. Тобто починати можна і без шалених початкових витрат.

З приводу надприбутків – є проблема нашої філософії…

Ментальності скоріше. Хоча підприємництво у нас в крові. Ми завжди щось «вимучували». З часів Київської Русі були купці і так далі. Є жадібність просто. Люди не звикли ділитися. Нічим. Є вираз: «Ідея без реалізації – як синонім галюцинації». Це стовідсоткове попадання у наш стан. Для реалізації потрібне устремління. Треба ділитися один з одним. Ніхто новий Facebook в Україні не придумає. Він вже є. Я всім пояснюю, що всі ідеї – це гарно адаптований під регіональний ринок аналог.

Секрет успіху: Треба мріяти і діяти. Зібрати в купу, записати всі мрії з самого дитинства. Уявити собі їх, і вам дуже закортить діяти, реалізовувати свої ідеї.

Ти в останні роки багато їздила по країнах Заходу. Ти думала розвиватися в інших країнах?

Я повинна сказати, що відчуваю певну відповідальність. Прозвучить дивно: я не заради грошей це роблю. Я відчуваю, що тут зсуваю плиту певну. За кордоном, хай нескромно прозвучить, я могла б стати мільйонершою. В першу чергу, тому що там це простіше  і чесніше. Але це залежить від твоїх внутрішніх установок. В мене першочерговим завжди було залишити слід після себе, а гроші – на другому місці. У мене є здорові патріотичні почуття – це моя концепція. Треба Україну рушити з місця.

Добре. Загально – які ти бачиш найближчі тенденції розвитку бізнесу в Україні? Чи зміниться вектор? І чи буде розвиток взагалі?

Якщо не будуть закручувати гайки, прийматися стрьомні закони, дадуть дихати… Потрібно змінювати систему. Це треба робити кардинально. Поступово не виходить – все вертається на колишні рейки. З приводу податків, наприклад. От по-дитячому ніби: я хотіла б, щоб податки, які ти платиш, йшли на утримання і розвиток країни. Зараз не зрозумілим є цілеспрямування цих коштів. Ніби вони не платяться. Тобто вони не доходять туди, куди потрібно. Нам треба доганяти. У США, де підприємництву і капіталізму сторіччя, при апараті президента створено департамент по розвитку малого та середнього бізнесу… Тобто вони ще його розвивають, розумієш!? Вони усвідомлюють, що підприємництво формує середній клас. А середній клас – це самодостатні люди, купівельноспроможні, які, по суті, формують незалежність країни.

Загрузка...

Читайте также

Загрузка...