Разделы:

Интервью

Ігор Галан

637

13:00, 14 Август 2015

Change

Найбільш цікаві новини

Стартовий капітал: 40 тисяч євро, які в основному були вкладені у обладнання.

З чого все почалось? Бізнес став збігом обставин, чи це у тебе у крові?

Коли я навчався на другому курсі КПІ, то вже продавав кальяни та шкіру з Єгипту. Знайшов імпортера, закуповував – перепродавав. Потім в мене був перший в Україні інтернет-магазин парфумів та косметики (estilo.com.ua – ред..). Але він був “вдало” занедбаний, з’явилося чимало конкурентів у даній сфері. Тобто з 18-19 років я тим чи іншим чином у бізнесі. За весь цей час я започатковував з перемінним успіхом біля 10 проектів.

Президент, як відомо, почав бізнес з какао-бобів. Він на початку 90-х вперше ввіз їх в Україну. Ви – арахісове масло. Теж екзотичний продукт… Звідки? Чому саме цей продукт?

До цього бізнесу я прийшов 3 роки тому, побувавши в Америці. Спробував арахісову пасту, зрозумів, що це цікавий продукт, корисний. Я зрозумів, що в нас на ринку на той час його не було – жодна людина цим не займалась. У товариша були виробничі потужності у кондитерській сфері. Я запропонував: “Давай спробуємо виготовити арахісову пасту”, — і у нас вийшло. Тоді я сказав: “Давай просувати її в маси і пропагувати культуру споживання арахісової пасти. Продукт цікавий та новий – ніша пуста.” Коли почали, не було особливого устремління покращуватись – ніхто не дихав у спину, не підштовхував. Тому все було без поспіху, плавно. Почали співпрацювати з магазинами у Києві, які займалися еко-продукцією. Потім шукав інші мережі магазинів органічної продукції, тому що ми не додаємо ніяких консервантів – продукт “чистий”. Взагалі, є певне устремління до розвитку здорового образу життя в Україні. Ще з часів, коли я займався молоком, я зрозумів що молока нормального в Україні немає – суцільний порошок.  Я знайшов звичайну ферму, яка продавала молоко для великих виробників кисломолочної продукції, де його вже “бадяжили” з порошками. Я домовився з фермою – брав молоко і розвозив по домівках людей. Тому що грудні діти наприклад, пили хімію, а це 2012 рік… 

А ціна? Вона ж була у  зв‘язку із цим неконкурентною?

А молока натурального не було взагалі. В принципі. Тому конкуренції не було, і ціна не була визначальною.

Про арахісове масло. Зараз ти теж монополіст?

З’явилися конкуренти. Люди зрозуміли, що це досить цікавий продукт. Зараз вже 6 виробників в Україні. Але оскільки ми перші – поки займаємо основну частину ринку. І в нас ширший асортимент. Ми не зупинились на арахісі. Зробили пасти з кешью, мигдалю, пасту з насіння льону, кунжуту, соняшника. Зараз фундучну пасту розробили. Самі створили марцепан – по технології як в Європі.  Ми зараз єдині його виробляємо. Намагаємось постійно розширювати асортимент чимось цікавим і корисним.

Чи були складності з веденням бізнесу, пов’язані з державою?

Майже ні. Справа в тому, що мені весь час вдавалося перебувати на єдиному податку. Коли змінилися умови оподаткування – перейшов на іншу модель. Але одного разу у мене була історія. По тій же пасті. Ми звернулись в державні органи для отримання сертифікату якості, але нам відповіли: “В Україні немає ДСТУ по арахісовій пасті, тому розробіть власні технічні умови!”.  Це проблема усіх виробників в Україні. Старі стандарти вже не актуальні, а нові ще не розробили. Тому на ринку досить багато неякісного продукту у будь-якому сегменті, адже ніхто не контролює якість. Розроби власні ТУ і роби, що хочеш. Це, до речі, проблема не тільки якості, але і доступу українських виробників на зовнішні ринки.

Чи є ідеї, як можна вирішити цю проблему?

Для бізнесу в Україні, звичайно, було б добре, щоб, наприклад, ЕС, Митний Союз чи будь-який інший ринок, мали єдині стандарти доступу продукції на свої ринки, оскільки українських виробник, якщо він хоче експортувати одночасно в Європу та Росію, повинен платити двічі за адаптацію стандартів до двох ринків одночасно. На рівні держави потрібно лобіювати це питання, щоб українські стандарти визнавалися якомога більшою кількістю країн у світі. Адже це мільярди доларів, які може зекономити український бізнес і реінвестувати в Україну, в нові робочі місця.

Чи були плани перевезти бізнес в іншу країну, де є більші ринки, менша бюрократія і політична нестабільність?

Я “проробляв” Угорщину, Польщу і навіть Тайланд та Індію. В Індії ми саме закуповуємо горіх – він там росте. Робоча сила дуже дешева, податковий тиск нижчий. Тобто собівартість продукту значно менша, і вигідніше було б робити товар “під ключ” і відправляти сюди…Але з часом думки мене повернули до України. Захотілося, все ж таки, працювати тут. Тут є відчуття, що робиш свій внесок у розвиток української економіки. Кожний підприємець – це робочі місця. У мене – 4 робочих місця. У напарника на підприємстві – 2 зміни по 3 людини. 10 людей працевлаштовано. Така відповідальність дозволяє не опускати руки.

Ігор Галан

Сьогодні важко працювати?

Сьогодні малий бізнес, звичайно, страждає, але менше ніж середній і великий. Малий може на певний час ужатись, згорнути виробництво або поетапно підвищувати ціни. У нас через курс зросла собівартість. І імпорт, і логістика, і паливно-мастильні матеріали. Ми поступово підвищили ціну, але люди звикли, адже це було вимушено. Провалу по продажу не було. Однак девальвація – це велика проблема. Для виробників важливим є прогнозований курс, оскільки кожен має виробничий план на декілька місяців наперед, а якщо є імпортна складова в собівартості – це взагалі катастрофа. Ще нещодавно 50 гривень – це була невелика корзина додому для споживача. Сьогодні на 50 гривень майже нічого не купиш. Купівельна спроможність людей сильно впала.

Щодо віри у майбутнє… 90-ті роки призвели до того, що чи не 90% грошового обігу – це великий бізнес. Чи є віра у те, що це зміниться, і ми підемо по європейському шляху, де рушійною силою буде саме малий та середній бізнес?

Це не зовсім так. Те, що у 90-ті роки з’явилися великі компанії та бізнесмени, – це об’єктивний процес для будь-якої держави, яка тільки здобула свою незалежність. Це первісне нагромадження капіталу, яке в тій же Європі відбувалося сотні років назад.

Наші ж великі компанії – дуже маленькі у порівнянні зі світовими. Якщо ви подивитесь на список Fortune 500, який формує перелік найбільших корпорацій світу, то ви там не знайдете українських компаній. Цікаво те, що 80% найбільших компаній світу, 400-а з 500-а зі списку, сконцентровані всього у 10 країнах з найбільшими економіками світу. Це США, Японія, Німеччина та інші. Бізнес – це основа незалежності і сили цих держав. Там є чітке розуміння цього. Подивіться, як сьогодні США відстоює інтереси Google у Європі.

Тому я переконаний, що коли держава придушує бізнес на своїй території і не лобіює його інтереси на зовнішніх ринках, не важливо малий це бізнес, середній чи великий, вона бореться проти своєї незалежності.

Але в Україні неоднозначне ставлення до крупного капіталу, олігархів, яких звинувачують у тому, що вони впливають на політику…

Знаєте, коли від 100 людей і 200-300 компаній в Україні залежить наповнення всього бюджету держави, то, хочеш не хочеш, ти будеш у політиці, оскільки треба якось платити пенсії, утримувати освіту, медицину, культуру і т.д. Адже бізнес наповнює бюджет. Я думаю, що всі без виключення бізнесмени були б раді не втручатися у політику, але є реалії і, скоріше, політика приходить в бізнес, а не навпаки.

Якщо розібратися, то кожен підприємець сьогодні, який платить податки і створює робочі місця, може вважати себе олігархом у своєму селі, місті, районі чи області.  Обов’язково до тебе прийде місцевий чиновник і попросить тебе співпрацювати.

Є цікавий фільм «Олігарх» з Володимиром Машковим у головній ролі. Рекомендую.

Тобто бізнес від політики в Україні неможливо відділити?

Вихід тільки один – потрібно створювати умови для розвитку підприємництва. Чим більше буде в Україні підприємців, тим менше економіка і бюджет держави будуть залежати від певних компаній. Проблема відпаде сама по собі. Це очевидно.

Тому Україні потрібні тисячі нових підприємств, але нам також потрібні власні великі корпорації. Чим більше бізнесу – тим краще.

Ти впевнений, що люди в Україні готові до змін, до більшої відповідальності, власної справи?

Так. Інша річ, що всі ці процеси проходять в Україні дуже повільно. В нашій державі дуже складно відбуваються зміни. Моє коло готове до змін, але в регіонах страх до змін дуже сильний.

Але я вірю, що все буде гаразд. Я скажу чому. З січня я постійно відвідую виставки українських виробників. Я побачив наскільки багато людей почали чимось займатись буквально кілька місяців тому, півроку тому. Тобто саме в кризу вони не склали руки. Хтось виробляє, хтось займається консалтингом. Люди бачать перспективи розвитку, готові ризикувати. Це вселяє оптимізм.

Загрузка...

Читайте также

Загрузка...