Разделы:

Интервью

Ігор Галан

793

13:00, 14 Август 2015

Change

Найбільш цікаві новини

Стартовий капітал: 40 тисяч євро, які в основному були вкладені у обладнання.

З чого все почалось? Бізнес став збігом обставин, чи це у тебе у крові?

Коли я навчався на другому курсі КПІ, то вже продавав кальяни та шкіру з Єгипту. Знайшов імпортера, закуповував – перепродавав. Потім в мене був перший в Україні інтернет-магазин парфумів та косметики (estilo.com.ua – ред..). Але він був “вдало” занедбаний, з’явилося чимало конкурентів у даній сфері. Тобто з 18-19 років я тим чи іншим чином у бізнесі. За весь цей час я започатковував з перемінним успіхом біля 10 проектів.

Президент, як відомо, почав бізнес з какао-бобів. Він на початку 90-х вперше ввіз їх в Україну. Ви – арахісове масло. Теж екзотичний продукт… Звідки? Чому саме цей продукт?

До цього бізнесу я прийшов 3 роки тому, побувавши в Америці. Спробував арахісову пасту, зрозумів, що це цікавий продукт, корисний. Я зрозумів, що в нас на ринку на той час його не було – жодна людина цим не займалась. У товариша були виробничі потужності у кондитерській сфері. Я запропонував: “Давай спробуємо виготовити арахісову пасту”, — і у нас вийшло. Тоді я сказав: “Давай просувати її в маси і пропагувати культуру споживання арахісової пасти. Продукт цікавий та новий – ніша пуста.” Коли почали, не було особливого устремління покращуватись – ніхто не дихав у спину, не підштовхував. Тому все було без поспіху, плавно. Почали співпрацювати з магазинами у Києві, які займалися еко-продукцією. Потім шукав інші мережі магазинів органічної продукції, тому що ми не додаємо ніяких консервантів – продукт “чистий”. Взагалі, є певне устремління до розвитку здорового образу життя в Україні. Ще з часів, коли я займався молоком, я зрозумів що молока нормального в Україні немає – суцільний порошок.  Я знайшов звичайну ферму, яка продавала молоко для великих виробників кисломолочної продукції, де його вже “бадяжили” з порошками. Я домовився з фермою – брав молоко і розвозив по домівках людей. Тому що грудні діти наприклад, пили хімію, а це 2012 рік… 

А ціна? Вона ж була у  зв‘язку із цим неконкурентною?

А молока натурального не було взагалі. В принципі. Тому конкуренції не було, і ціна не була визначальною.

Про арахісове масло. Зараз ти теж монополіст?

З’явилися конкуренти. Люди зрозуміли, що це досить цікавий продукт. Зараз вже 6 виробників в Україні. Але оскільки ми перші – поки займаємо основну частину ринку. І в нас ширший асортимент. Ми не зупинились на арахісі. Зробили пасти з кешью, мигдалю, пасту з насіння льону, кунжуту, соняшника. Зараз фундучну пасту розробили. Самі створили марцепан – по технології як в Європі.  Ми зараз єдині його виробляємо. Намагаємось постійно розширювати асортимент чимось цікавим і корисним.

Чи були складності з веденням бізнесу, пов’язані з державою?

Майже ні. Справа в тому, що мені весь час вдавалося перебувати на єдиному податку. Коли змінилися умови оподаткування – перейшов на іншу модель. Але одного разу у мене була історія. По тій же пасті. Ми звернулись в державні органи для отримання сертифікату якості, але нам відповіли: “В Україні немає ДСТУ по арахісовій пасті, тому розробіть власні технічні умови!”.  Це проблема усіх виробників в Україні. Старі стандарти вже не актуальні, а нові ще не розробили. Тому на ринку досить багато неякісного продукту у будь-якому сегменті, адже ніхто не контролює якість. Розроби власні ТУ і роби, що хочеш. Це, до речі, проблема не тільки якості, але і доступу українських виробників на зовнішні ринки.

Чи є ідеї, як можна вирішити цю проблему?

Для бізнесу в Україні, звичайно, було б добре, щоб, наприклад, ЕС, Митний Союз чи будь-який інший ринок, мали єдині стандарти доступу продукції на свої ринки, оскільки українських виробник, якщо він хоче експортувати одночасно в Європу та Росію, повинен платити двічі за адаптацію стандартів до двох ринків одночасно. На рівні держави потрібно лобіювати це питання, щоб українські стандарти визнавалися якомога більшою кількістю країн у світі. Адже це мільярди доларів, які може зекономити український бізнес і реінвестувати в Україну, в нові робочі місця.

Чи були плани перевезти бізнес в іншу країну, де є більші ринки, менша бюрократія і політична нестабільність?

Я “проробляв” Угорщину, Польщу і навіть Тайланд та Індію. В Індії ми саме закуповуємо горіх – він там росте. Робоча сила дуже дешева, податковий тиск нижчий. Тобто собівартість продукту значно менша, і вигідніше було б робити товар “під ключ” і відправляти сюди…Але з часом думки мене повернули до України. Захотілося, все ж таки, працювати тут. Тут є відчуття, що робиш свій внесок у розвиток української економіки. Кожний підприємець – це робочі місця. У мене – 4 робочих місця. У напарника на підприємстві – 2 зміни по 3 людини. 10 людей працевлаштовано. Така відповідальність дозволяє не опускати руки.

Ігор Галан

Сьогодні важко працювати?

Сьогодні малий бізнес, звичайно, страждає, але менше ніж середній і великий. Малий може на певний час ужатись, згорнути виробництво або поетапно підвищувати ціни. У нас через курс зросла собівартість. І імпорт, і логістика, і паливно-мастильні матеріали. Ми поступово підвищили ціну, але люди звикли, адже це було вимушено. Провалу по продажу не було. Однак девальвація – це велика проблема. Для виробників важливим є прогнозований курс, оскільки кожен має виробничий план на декілька місяців наперед, а якщо є імпортна складова в собівартості – це взагалі катастрофа. Ще нещодавно 50 гривень – це була невелика корзина додому для споживача. Сьогодні на 50 гривень майже нічого не купиш. Купівельна спроможність людей сильно впала.

Щодо віри у майбутнє… 90-ті роки призвели до того, що чи не 90% грошового обігу – це великий бізнес. Чи є віра у те, що це зміниться, і ми підемо по європейському шляху, де рушійною силою буде саме малий та середній бізнес?

Це не зовсім так. Те, що у 90-ті роки з’явилися великі компанії та бізнесмени, – це об’єктивний процес для будь-якої держави, яка тільки здобула свою незалежність. Це первісне нагромадження капіталу, яке в тій же Європі відбувалося сотні років назад.

Наші ж великі компанії – дуже маленькі у порівнянні зі світовими. Якщо ви подивитесь на список Fortune 500, який формує перелік найбільших корпорацій світу, то ви там не знайдете українських компаній. Цікаво те, що 80% найбільших компаній світу, 400-а з 500-а зі списку, сконцентровані всього у 10 країнах з найбільшими економіками світу. Це США, Японія, Німеччина та інші. Бізнес – це основа незалежності і сили цих держав. Там є чітке розуміння цього. Подивіться, як сьогодні США відстоює інтереси Google у Європі.

Тому я переконаний, що коли держава придушує бізнес на своїй території і не лобіює його інтереси на зовнішніх ринках, не важливо малий це бізнес, середній чи великий, вона бореться проти своєї незалежності.

Але в Україні неоднозначне ставлення до крупного капіталу, олігархів, яких звинувачують у тому, що вони впливають на політику…

Знаєте, коли від 100 людей і 200-300 компаній в Україні залежить наповнення всього бюджету держави, то, хочеш не хочеш, ти будеш у політиці, оскільки треба якось платити пенсії, утримувати освіту, медицину, культуру і т.д. Адже бізнес наповнює бюджет. Я думаю, що всі без виключення бізнесмени були б раді не втручатися у політику, але є реалії і, скоріше, політика приходить в бізнес, а не навпаки.

Якщо розібратися, то кожен підприємець сьогодні, який платить податки і створює робочі місця, може вважати себе олігархом у своєму селі, місті, районі чи області.  Обов’язково до тебе прийде місцевий чиновник і попросить тебе співпрацювати.

Є цікавий фільм «Олігарх» з Володимиром Машковим у головній ролі. Рекомендую.

Тобто бізнес від політики в Україні неможливо відділити?

Вихід тільки один – потрібно створювати умови для розвитку підприємництва. Чим більше буде в Україні підприємців, тим менше економіка і бюджет держави будуть залежати від певних компаній. Проблема відпаде сама по собі. Це очевидно.

Тому Україні потрібні тисячі нових підприємств, але нам також потрібні власні великі корпорації. Чим більше бізнесу – тим краще.

Ти впевнений, що люди в Україні готові до змін, до більшої відповідальності, власної справи?

Так. Інша річ, що всі ці процеси проходять в Україні дуже повільно. В нашій державі дуже складно відбуваються зміни. Моє коло готове до змін, але в регіонах страх до змін дуже сильний.

Але я вірю, що все буде гаразд. Я скажу чому. З січня я постійно відвідую виставки українських виробників. Я побачив наскільки багато людей почали чимось займатись буквально кілька місяців тому, півроку тому. Тобто саме в кризу вони не склали руки. Хтось виробляє, хтось займається консалтингом. Люди бачать перспективи розвитку, готові ризикувати. Це вселяє оптимізм.

Loading...

Читайте также

Ми використовуємо cookies, щоб проаналізувати та покращити роботу нашого сайту, персоналізувати рекламу. Продовжуючи відвідування сайту, ви надаєте згоду на використання cookies та погоджуєтесь з Політикою конфіденційності.