Разделы:

oskar uaild

Календарь

Оскара Вайльда одягали в сукні й називали «вона»

70

12:00, 16 Октябрь 2018

Change

Найбільш цікаві новини

16 жовтня 1854-го в Дубліні (Ірландія) народився Оскар Вайльд.

Раніше ми повідомляли: Видатному буковинському письменнику Михайлу Івасюку відкриють меморіальну дошку у Кіцмані

Дотепний красень з довгим волоссям в запаморочливих одяганках із незмінною зеленою гвоздикою в петлиці, надзвичайно ерудований, з вишуканим почуттям гумору, відчуттям прекрасного та впевненістю у власній неперевершеності, Оскар Уайльд завжди перебував у центрі уваги та був улюбленцем товариства. Філософ, естет, письменник, поет, він легко отримав славу та визнання, багато подорожував, йому симпатизували найяскравіші фігури світової літератури того часу: Поль Верлен, Еміль Золя, Віктор Гюго. Його близьким другом був Бернард Шоу.

Одначе помер він у вигнанні, в чужій країні під чужим прізвищем, після тюремного ув’язнення, де відбував покарання за гомосексуальні зв’язки. Самотній, хворий, у скруті та безвісності, залишався естетом – його останніми словами в готельному номері були «Або я, або ці бридкі шпалери у квіточках. Комусь доведеться піти».

Вайльд був дуже спостережливим і часто переймав звички відомих людей, копіював їхні жести і поведінку. Так, зачіску він робив як Нерон, щоб посилити схожість рис обличчя з обличчям римських імператорів. Із напоїв замовляв у ресторанах абсент, бо його пив Ш. Бодлер. Його стіл був такий самий, як у Карлейля. Писати твори цей «апостол гедонії і фантазії» сідав у білій рясі з чорним капюшоном, бо саме такий одяг був на Бальзакові у часи художньої праці. Навіть голос у Вайльда був професійною імітацією голосу актриси Сари Бернар.

Однією з головних пристрастей митця була закоханість у коштовності, дорогоцінні камені і квіти, які він обирав залежно від пори року, погоди, настрою. Хтось із сучасників письменника жартома назвав його «мінералогом і ботаніком у літературі», на що Вайльд відгукнувся: «це не зовсім так: я, скоріше, ювелір і квітникар». Справді, мінерали більше цікавили його, коли майстри перетворювали їх на коштовні вироби, а квіти — коли вони ставали букетами у вазах чи прикрашали петлички його модних костюмів. Вайльд не міг намилуватися оксамитами, перлами, діамантами; годинами простоював біля вітрин ювелірів. Для нього у обручках, діадемах, намистах було втілено цілі світи, прадавні віки, священні перекази і легенди. Свої кімнати він прикрашав дорогими килимами, портретами відомих актрис, драпіруванням, книжками на полицях у вишуканих оправленнях.

Одна газета надіслала йому анкету з проханням назвати десять найкращих книг. Вайльд відповів: «Не можу їх назвати, сам іще не написав стільки».

Епатуючим викликом для сучасників Вайльда була його впевненість у тому, що мистецтво є первинним, що воно вище за життя. Так, герої «Людської комедії» Бальзака для нього були значнішими і цікавішими за реальних людей. Найбільшою трагедією у своєму житті Вайльд вважав смерть Люсьєна де Рюбампре ( «Втрачені ілюзії» Бальзака). На думку Вайльда, мистецтво могло б зблизити людей настільки, що їм не довелося б ніколи воювати одне проти одного. Він казав: «Ми не будемо вести війну проти Франції, бо проза її досконала».

Підписуйтесь на CHANGEUA в facebook

Загрузка...

Читайте также

Загрузка...